Стриже годинник стрілками туман,
Немов кравець сукно наосліп кроїть.
Щовечора утомлений шаман,
Гортає дні, немов відверту сповідь.
Хвилинні леза ріжуть сивину,
Яка осіла на дахах й парканах.
Струмком секунди ллються у труну
Тих почуттів, що порпаються в ранах.
А час жує залізне полотно,
Ковтає ліхтарі, як гострі голки.
І місяць, наче вибите вікно,
Збирає світло у скляні осколки.
Лишається на споді темнота,
Мов клапоть нерозвіяного диму,
Тече по стрілках поту гіркота,
Годинник все стриже… плоди полину…
09 серпня 2026 р.
