Етичні кордони чудес

Мерці нас бомблять. Радують себе.
Їм кожна наша смерть – тріумф, утіха.
Тож їх цабе щодня по нас довбе,
Щоб затопити українців лихом.
Нам кепсько. Всім. Панує кулемет.
Тепер нас смерть заповнила до краю,
Бо наші дні блукають круг ракет,
Шахедів, бомб і лиховістей зграї.
Всі почуття, здається, вмерли враз,
Краса тепер ляклива і стражденна,
Життя – стоп-кадр, розор, уривки фраз…
І все це відбувається щоденно.
Загроза додає життєвих сил,
Бо кожен новий день – день перемоги! Ти вижив, вистояв, ти став з могил,
Хоч падав, та міцніш
спинавсь на ноги.
І тягнеш вгору руки, до небес
Дістати прагнеш, сиплючи прокльони… Давно вже не очікуєш чудес,
Бо зникли всі етичні їх кордони.