Цвіте кришталь у тиші з порцеляни,
І шовком дихає весняний сніг,
А місяць срібну нитку сяйвом ткану
Вплітає в сни, що впали на поріг.
І тануть сутінки в глухих просторах,
Скидає вечір зорі із долонь.
А вітер у дзеркальних коридорах
Гортає віддзеркалення погонь.
Там час плете мереживо зі світла,
А спокій п’є фіалковий туман.
Зима трояндою в душі розквітла,
Сховавши в тиху тінь сніги й буран.
Там звуки мають колір океану,
А світло пахне м’ятою й дощем.
І сонце — немов крапля порцеляни,
Цілує ночі чорно-срібний щем.
14 серпня 2026 р.
