Ти у вагон пробрався непомітно,
На шкірі гуси викликав мені!
Як в при тобі мій рій думок розквітне?
Ну, розбуди хоч сонце вдалині!
Тепло прийде із сонцем, а з тобою,
Поки цього не сталося, терплю,
Тремчу і мерзну, хвацький наш ковбою,
І в студні згадкам ложе постелю.
Із поїздом їх крихітні осколки
Невпинно мчать попід тінями хмар –
На холоді цей хаос вже без толку
І неоцінений ніким товар…
Сьогодні холодно – цілком осінній ранок,
Хоча лиш восьме серпня надворі,
І пізно настає уже світанок…
Чи то він ніч для мене приберіг?
Роса холодна у траві іскриться
Під млявим сонцем блискає, сумна.
Можливо, їй ще ніч холодна сниться,
А промінь вже пронизує до дна.
