Мушу процитувати слова,
Які написав Сковорода:
„Всякому місту — звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова”.
А в моїй країні нема верхівки,
У біженців немає домівки.
І ці „невідкладні” рішення ради
Нічого толкового нам не дали.
Моя країна кричить про свободу,
Щороку святкує День рідної мови.
В моєму містечку на Запоріжжі
Окупанти будують маленьку росію.
У прифронтових містах небезпечно,
Влада нам розставляє межі.
Я необачна, незріла, не в курсі,
Але розумію, чому гинуть люди.
Я не бувала в підвалах холодних,
Не відчувала на собі голоду.
Не знаю, як це — чекати з фронту,
Сплю без «шахедів» над головою.
Врешті, у мене наче все добре,
Але у серці щемить знову й знову.
Мене не лякає холодна зима,
Лякають наслідки: трупи й руїни
І думка: що буде з моєї країни?<br>Валерія
