Пам’ять Сіверян

‎Над Десною, де тумани сиві,
‎Де шумлять діброви край села.
‎Жив народ, що звався Сіверяни,
‎Тут була їх матінка земля.
‎
‎Через Снов неслися коні вранці,
‎Дим від вогнищ досягав небес.
‎Вони ниви обробляли вправно,
‎Берегли свій Рід і край увесь.
‎
‎Чернігів бачив їхні покоління,
‎Новгород – Сіверський знав їхні імена.
‎Тут виростали діти свого Роду,
‎Де кожен своїх предків пам'ятав.
‎
‎Князі мінялись, війни і століття,
‎Змінялися держави і часи.
‎Та не зникала пам'ять Сіверщини,
‎Вона жила у людях крізь віки.
‎
‎І хоч давно мовчать старі кургани,
‎І стерлися сліди старих доріг.
‎Ще дихає земля, де жили Сіверяни,
‎Та пам'ятає кожен подвиг їх.
‎
‎А нині тут живуть їхні нащадки,
‎Під небом тим що бачили діди.
‎У кожнім серці, в кожній рідній хаті
‎Ще можуть жити голоси віків.
‎
‎Не забувай, хто в землях спочиває,
‎Хто сіяв хліб, домівки боронив.
‎Хто крізь століття передав нам мудрість,
‎Щоб ти сьогодні міг продовжить Рід.
‎
‎Бо Рід- це більше ніж одне лиш слово,
‎Це корінь що росте із поколінь.
‎І поки пам'ятаєш ти минуле,
‎Не згаснуть предків пам'яті вогні .
‎
‎Тож бережи Десну, ліси і ниви,
‎Чернігівську північну сторону.
‎Бо ти не просто на землі людина,
‎Ти ланка Роду, що несе весну.
‎
‎Ти передай історію і пам'ять,
‎Щоб діти пам'ятали Сіверян.
‎Шануймо предків, Рід свій і державу,
‎Хай родить й квітне цей північний край.
‎
‎<br>Сергій Вірещако