Коли приходить ніч і серце завмирає,
Коли тривога душу огортає,
Коли здається — сил уже нема,
І страх шепоче: «Ти залишишся сама…»
Я згадую слова, які почув мій дух,
Які Господь промовив серед тиші й мук.
Ти обіцяв мені благословіння,
Те, що чекала я в молитвах і терпінні.
Я не повірила… Мені було так важко,
І серце від тривоги билося так тяжко.
Та Ти сказав: «Надійся на Мене,
І Я здійсню бажання серця твого для тебе».
І знов, коли приходила зневіра,
Я обіймаю серцем Твоє Слово і вірю.
Бо не людські слова дають мені життя —
Твоя обітниця тримає мене щодня.
Господи, допоможи Твоїх слів триматись,
Коли страшно — не падати, не здаватись.
Нехай моя віра не згасне в пітьмі,
Нехай Твої слова живуть у мені.
І я вірю: настане той благословенний час,
Коли Ти здійсниш обітницю Свою для нас.
І я триматиму на руках те, про що молилась,
І крізь сльози скажу: «Господи, я не вірила…
А Ти — дав те, що пообіцяв».
Тоді я зрозумію — Ти був зі мною завжди,
І навіть у страху не залишив мене.
Те, що здавалося неможливим для мене,
Ти зберіг Своєю рукою !<br>Анастасія Приварська
