Згадала вишні. Які то були вишні!
Рясні, солодкі, гіллям попід хату.
Вони стояли, мов маркізи пишні,
Їм соловей співав свою сонату.
Бува, із вітром злинуться у танці:
День — в ритмі вальсу, інший — у фокстроті.
Тому ж вони й заходяться в рум’янці,
Бо крутять горді стани при нагоді.
Давали тінь у спеку полудневу,
Гойдали на качелі круглорічно.
Вже не забути ту красу вишневу —
Дитинства сад у спогадах навічно.<br>Христина Марищук
