Люба моя, знаю: люди судять,
І судилищам таким уже віки.
З ким живеш і хто тебе вранці будить,
Що не зробиш — буде навпаки.
Де ваш німб? Себе вважаєте святими?
Ну то киньте камінь. Ні? Ані одна?
Все — пусті слова. А що за ними?
Лиш людина грішна, бо земна.
Люба моя, сила не у злості.
Як ти смієш витрачати час
На людей, що, як і ми, всього лиш гості?
В нас життів немає про запас.<br>Христина Марищук
