Анюто, ти знаєш, буває таке,
Один лише погляд і серце живе.
На світі мільярди є різних людей,
Тебе я зустрів серед тисяч алей.
Не знаю, як правильно це пояснити?
Не знаю, чи варто – про це говорити?
Та з першого погляду, чесно скажу,
Я серцем до тебе одразу лечу.
Ти просто з’явилась в моєму житті
І світ став яскравішим на самоті.
У звичних моментах я бачу тебе,
А серце тихенько до тебе пливе.
Мені до вподоби усмішка твоя
І серце шепоче – ти радість моя.
Та, навіть, коли ти нічого не кажеш,
Хочу бути поряд, серцю ж бо не накажеш.
Ти стала тією, про кого гадаю,
Коли прокидаюсь і коли засинаю.
І, може, зізнання звучить дуже просто,
Про тебе забути – це дуже непросто.
Не хочу, Анюто, тебе налякати,
Тим, паче, від тебе чогось вимагати.
Я просто хотів, щоб ти знала одну,
Маленьку, важливу правду мою.
Мені, справді, дуже сподобалась ти,
І вдень, і вночі — всі про тебе думки.
Мене ти одразу схопила в полон,
Мої почуття — це не гра і не сон.
Не знаю, що буде між нами надалі.
Хочу бути з тобою в тиші і в печалі.
Якщо ти дозволиш мені бути поруч,
Ми щастя збудуєм, з тобою власноруч.
Ти раптом принесла у моє життя
Тепло та надію, світло у майбуття.
Якщо запитаєш колись: «Чому я?»
Тобі відповім: «Бо ти – доля моя».
<br>Юрій Сіромашенко
