Опускався туман, скрізь стелився,
Над водою, вздовж берега ліг,
Ніжно, з легкістю всьо́го тулився,
І до сонних стежо́к, доріг.
Прокидалося сонце і щебет
Розлітався, радіючи дню,
Опускався лелечий і клекіт
На неорану досі стерню.
Осідав туман, плив за водою,
Напівсонний вітрець загляда́в,
Й однією своєю рукою
Коси вербам повільно чесав.
А вже іншою гладив всі тра́ви,
Потихеньку росу десь спивав,
Вже й туману сліди позникали,
А той вітер літа́в і літа́в.
29.08.2026.
Ганна Зубко
