Дороги не ходжені

Дороги не хóджені і забуті
Дороги давно заснувші
Як імена, як душі,
Як допотопна земля
У серці слова закуті:
«Віра й любов жива»
Як і живі молитви
Залишені на покуті
Залишені гріхи спокуті
А значить – мені іти
Я до землі вклонюся,
Прийнявши усе напуття
Омию своє волосся
Обличчя своє омию
Я милості в Бога напʼюся
Щоб рідних моїх беріг
Майбутніх і вже не живих
Світ весь затих до світанку
Благословіте в дорогу,
Якою мені іти
Благословіте на благо й на щастя,
Якого мені знайти
І з вдячним серцем я вийду
І на зорі покаже
Свою безмежну любов
Кохана, нам двері відкрито до раю
І з рідного краю вертая
Додому ми ідемó
Ми ринемо у розмаїття,
Як вільні крилаті птиці
У вічну глибинь блакиті
У мирні зелені миті
На хліб й виноградну грону
На дерево, на ту крону
Де на могутній гілці
Знайдемо свою домівку
І заспіваєм дзвінко
Про те, як вирує життя
Про те, як на синім морі
Почується наша воля
Про те, як заквітне земля
Загомонять струмки
І рознесе по світі
Наші з тобою сліди
Наші з тобою слова
Наші з тобой я і ти
Наші з тобой ти і я
Наші пристрасні обійми
Наші долі і ненастя
Наші виплакані сльози
Наше виплекане щастя
Наші вічні імена <br>Максим Гончаренко