Коли вмирає світло — гаснуть тіні,
Що безтурботно бавились в життя.
Течуть неспішно у безмежжя синє:
Бездонне і тривожне забуття.
Згортає ніч розкладені мольберти,
Змиває кольори з облич і стін.
І простір, мов розірвані конверти,
Ховає у своїм мовчанні дзвін.
Бетон вбирає в себе шепіт, кроки.
Дерева повертаються в корчі,
Час відпускає мороку потоки,
Щоби заснути тихо на плечі,
15 вересня 2026 р.
