Ти згадаєш мене із першим ковтком «Шардоне».
Тоді місяць зійде, й засяють по-іншому зорі.
Буде світло, як вдень, й білий птах за вікном промайне —
То голубка, яка, як і ти, шукає тепла і любові.
Зробиш знову ковток та зненавидиш смак цей — і ту мить,
Коли вперше мене взяв за руку і тихо заплачеш.
Стільки часу пройшло… Чого ж серце твоє так болить?
Я простила… Іронія в тому, що сам ти себе не пробачиш.
