Скільки рядків написано нами,
Рахувати не зможем власноруч…
День за днем… пелюстками
Розкриваєш бутон. Завжди… поруч.
Пригорнувши печаль, з тобою посміхаюсь,
Іноді марю, не жалкую… просто мудріша.
Все інше — шипи, за які так тримаюсь,
У твоїх обіймах вони стали слабкіші…
<br>Конькова Наталія Анатоліївна
