Світ кішкою треться об ноги й муркоче,
Ховаючи в шерсті осколки й тротил.
Він лащиться тепло, бо зрадити хоче,
Поки засинаєш під ласки без сил.
Мурчить він про спокій, про мирне минуле,
Кафе, ліхтарі, недопите вино,
А сам за спиною крізь небо сутуле
Залізо кидає у кожне вікно.
Світ кішкою треться об ноги й муркоче,
Але в його горлі — залізо і ртуть.
Він випустив кігті у дзеркало ночі,
Де сплячі асфальти, як нерви, пливуть.
Спочатку він лащився, теплий і кволий,
Облизував п'яти промінням заграв,
А зараз ошкірився, ситий і голий,
І спокій з орбіти, як іграшку, вкрав.
Він дихає в спину гарячим тротилом,
Рве кігтями простір крізь вибухів рев,
Полює, вбиває та риє могили
Крізь чорні провалля і стогін дерев.
Він шкіриться згарищем, дихає чадом,
Він випустив кігті — ракети летять,
Він мружить зіниці, смакуючи зраду,
Вгризається в простір, шматує життя.
26 вересня 2026 р.
