Вона
Торкає струни водяні,
Б'є по дахах будинків соло,
І на бетоннім полотні
Малює дзеркалами кола.
Вона вдягає в ржаву мідь
Дороги й зморені маршрути,
І щедро сипле мимохідь
Каштани в шкарлупу замкнуті.
Вона випалює листи
На глиняних тарелях скверів,
І вперто в сито ллє дощі
На тихі сни своїх імперій.
Ховає в кронах тихий жаль,
Дощі, що не змочили глину,
І загортає місто в шаль —
Сумну шовкову, журавлину.
26 вересня 2026 р.
