З-поза ранку, тихо-тихо прокидається душа,
І вона всього не знає, огорта її туга.
Злії люде, їх все більше, всі вони летять у світ,
Знов лишають по собі дивний смуток й гірку біль.
Одна лиш трохи причаїлась, заховавшись у імлі,
Та вона іще не знала, що буває на землі.
Що серця усі холодні, що в них ніжності нема,
Що любов давно дрімає, а навколо лиш зима.
Та душа іще не згасла, хоч спіткнулася не раз,
Серце має вогнянеє, світлий погляд повсякчас.
Не зламають її болі, не зітруть її краси,
Бо вона несе у світі промінь ніжності й сльози.
27.09.2026, Івушка Благовіщенська
