Збираю крихти зі стола і доїдаю.
Раніше й думать не могла, що буде так.
А зараз дрова для буржуйки запасаю,
На зиму квашу кропиву і портулак.
Прифронтове містечко у блокаді.
Шляхи міновані і дрони як чумні
Ті, хто блокує нас, здається, раді,
Та от чомусь не весело мені.
Я розумію бойову задачу:
Ізолювати ворога вогнем.
Я не нервую майже і не плачу.
Лише вмираю тихо з кожним днем.
Історія написання:
Це про мене.
2026 рік.
За кілька місяців я схудла майже на 20 кг.
І це при тому, що я ще не голодую. Маємо
з чоловіком невеликі запаси борошна та олії. Не всю
консервацію ще з'їли. Є мед з розбитого
медопереробного місцевого
підприємства. Є городина. Капуста не
вродила, тому заквасили на зиму і
замаринували портулак, якого багато.
Збираємо хмиз і дрова на зиму, бо минулої
зими у хаті було:+5 С°
Але знаю про випадки, коли люди пухли з голоду. Знаю людей, які підробляють не за гроші, а за тарілку супу
або за цигарку. Знаю тих, хто дорізав на м'ясо останню конячку, що бродила
Олешками, доки не підірвалась на міні.
Знаю і тих, хто самі голодують, але
підкормлюють чим можуть бродячих
тварин: собак і котів.<br>Боб
