Мабуть, поговорять і забудуть.
А в Олешках наступа триндець.
З голоду вже помирають люди,
Ті, яких рятує Лубінець.
Котрий рік уже рятує марно.
Дрони ж вибухають день і ніч,
І щоразу гинуть громадяни,
Від ворожих дронів, ясна річ.
Владам заважають воювати.
Мешканці Олешок фронтових.
Ми для них лише супутні втрати.
Ми чужі для цих і для других.
Всім начхати на дітей і хворих,
На голодних, виснажених нас.
Головне – це винищений ворог.
Головне – це витримати час.
Історія написання:
Я зверталась до адміністрації президента
України кілька разів у 2026 році. Вказувала кричущі
факти знищення цивільних в Олешках, де
зазначала точні дати, час, місце подій і
свідчення потерпілих. Просила перевірити
ці факти офіційно. Жодної відповіді не
отримала. Лише через омбудсмена
Лубінця дізналась, що мої звернення були
відхилені через те, що я скористалась не
тією поштовою скринькою, якою хоче
влада, щоб я користувалась.<br>Боб
