***

Ти став моїм оголеним нервом —
Куди не торкнися, розряд.
Щораз накладаю я вето,
Та знов закладаю заряд.

Для мене ти став мінним полем,
І кожен мій крок — лише рани і дим.
Й нутро озивається болем,
Та я повсякчас повертаюсь за ним.

Мене тягне вниз, у безмовність,
Де вимкнене світло і звук.
Це дика, хвороблива жертовність —
Торкнутись на мить твоїх рук.

Я падаю вниз у безодню,
Ця прірва занадто тісна.
Стати б твоєю сьогодні —
Хоча б біля самого дна.

І холодом горло стискає,
І серце сповільнило бій.
Це моє останнє «навмисне» —
Для тебе назавжди не мій!