Твоя весна, моя любов розквітає.
Квітне все: розум мій, тіло й душа.
Серце немовби розпирає, набуває,
Набухає паростком теплої пори.
Твоє проміння – лід мій потопає,
Плавить стіни, маски, оборони
Та страхи жене поганою мітлою
Кожен раз і кожну світлу мить.
Твій погляд світ мій урятує,
Сумніви дурні, непідковні болі
Та й усі інші жахливі спокуси
Проганя у споконвічне забуття.
І кожен раз, і кожен час,
Коли поруч тебе нема,
Вже повільно затихаю,
Поринаючи думками
Солодких сновидінь.
Я діло це вже знаю,
Воно завжди повертає.
То є все моє прокляття,
То є все моя спокуса.
Ночами кормлю потвору,
Та на це вона все більше
Реве, рве мене на шмаття,
Невблаганно просить ще.
І полюбив я цю розлуку,
Блудну карательку мою,
Яка несла й нестиме мені
Непроглядні дні журби.
Знов росте воно в мені,
Безжально б'є рікою,
Душевний камінь точить,
Зриваючи спогади мої.
А пам'ятаєш дні й ночі,
Проведені в нашому,
Єдиному, спільному,
Неповторному теплі
Я це кохаю та ціную,
Ні на що не проміняю
Моє найбільше злато
Навіть крихти не пущу.<br>Ілля Троян
