До того знову б чебрецю,
До чорнобривців біля хати,
Знаю — нічого не верну́,
Але не можу не згадати.
Горбатих тих, кривих доріг,
І тих стежо́к, що так багато,
І три тих сходинки, поріг…
Таке не можна забувати.
Світив як місяць угорі,
Ховались тіні біля хати,
Гуділи в вишнях комарі,
А втома змушувала спати.
Бабуня, бачу, вже старі…
Середніх літ і батько, й мати…
Брати красиві, молоді…
Буду довіку пам'ятати.
Їх наче чую голоси,
Уривки фраз і так багато,
Нічого вже не додаси,
Хоч інтонацію піймати б.
23.09.2026.
Ганна Зубко
