Відтанцювало літо по стерні,
Наповнюючи засіки зерном.
І згинуло в холодній тишині,
Під осені розгорнутим крилом.
А сонця ґудзик держить висоту,
Кидаючи проміння крізь дощі.
Щоб обігріти осінь-сироту,
Яка тупцює під дощем в плащі.
І витягнулись тіні, як шпильки,
Що тягнуться до вимоклих садів.
Зависли яблука, немов жуки,
І час висить на стику двох світів.
Світанки супроводжує туман,
Дерева, мов востаннє, п’ють бурштин.
І вітер, мов юродивий шаман,
Дуріє серед дощових краплин.
30 вересня 2026 р.
