***

Запам'ятала погляд, він в очах застиг…
Давався важко їй той подих-вдих...
А полуднева спека тіні не дала...
Тоді були жнива…
Збирали люди мирно урожай...
Повсюди щебетали птахи, наче рай...
Вона одна по місту все брела,
Забрав надію... все було дарма?..
І цей жорстокий з неба град...
Посипався горошком об асфальт!
Не помічала...ніби забуття…
Так йшла сама…
Залишилась надія на часи,
Що полуднева спека спалить ті мости!

Бо не такі трагічні ці події дня -
Багато що придумала собі сама.
І пройдуть дні…покине ілюзорний світ...
Розтопить знову хтось сердечний лід…
Вона відчує те незвичне, чарівне!..
Забудуть очі погляд, інший рай прийде!..