Коли на дворі дощ і смуток давить серце,
Безлюдно на алеї і я сиджу один.
Проміння ліхтарів від холоду зігріють
І лампа за вікном покличе мене в дім.
Для мене зробиш чаю із чебрецем і медом.
У очі зазирнеш і скажеш: ,,Ну, прівіт!
Як довго, довго я тебе чекала.
І охолонув на плиті обід."
А я візьму, твої зігрію руки.
Їх поцілую майже сто разів.
Скажу тихенько, як тебе люблю я.
Ти мій причал серед високих берегів.
До тебе, мамо, можу я приходить,
Коли на серці туга і печаль.
Завжди мене ти радо зустрічаєш.
Та рідко я буваю тут, нажаль.<br>Шпак Тетяна
