Заздрість пожирає,
в голові припаяні думки
про те, що могло бути краще.
Черга за чергою рвуться мотузки,
це все зростає в ненависть,
потім у злість, але ніколи
не в прийняття.
Дух покидає моє тіло,
радість відвертається від мене.
Сухі вуста такі ж мертві, як совість,
світ перестав мене слухати.
Я перестала бачити.
Світло ненавиджу,
темряви боюсь.
Чому я все ще тут?<br>dedysenka
