В якихсь химерах
переплівся час,
святе і грішне тут
зійшлись в двобої,
вже зло і ницість
злізли на парнас,
і душам праведним
нема тепер спокою.
Прошу я Бога:
«Пригорни мене,
палітру дай у душу
кольорову,
хай черствість й зло
її завжди мине,
хай світлом дня
сіяє, як в обнові.
Хай заздрість,
непорядність
і бездушність
ніколи не зрідняться
із душею,
нехай вона пізнає
справжню сутність
тих, хто наблизиться
колись до неї».
Квітує переливами
душа,
А інколи буває що і
плаче,
її сльозам даю я
відкоша
і сповиваю радістю
одначе.
Я не впускаю теміні
у душу,
і зла ніколи в неї
не впущу,
із нею в суголоссі жити
мушу,
й ніколи я її
не знапащу.
<br>М_А_Л_Ь_В_А &Валентина Пошкурлат
