Штовхнули. Впала. Біль затьмарив розум.
Звелася тяжко. Встала. Далі йду.
Ще шкандибаю. Зранена. Додому.
До джерела. До роду. До ладу́.
Ладу́ з собою. Бо в чужім терниську
Немає й ґрана рідної ріллі.
Бо віра зраджена була. Людиськом.
Лише родина підвела з землі,
З підступності від, думалось, своєї.
Із вигорання через гострий біль.
Мої сини. Мій суджений. Напевне
Ще друзі. Незрадливі. І — живі.
Живі любов'ю. Вірою. Натхненням.
Супроти зради. У руці — рука.
Не вмерла я. Очікує даремно.
Та, що давно не пила з Джерела.
Та, що забула. Смак роси й туману.
Та, що на гроші проміняла сміх.
Та, що живе інтригами обману.
Чужа чужим. Не рідна для своїх.
Іду. До обрію. Моєї долі.
Пряма. І гідна. І відкрита всім.
Дощами рідними мені загоїть
Пропечене нутро моїх терпінь.
2023, Індія
©
#MarynaAkram
#МаринаАкрам<br>Марина Акрам
