Надихатись

Мене надихають люди,
такі люди наче зорі –
з якими ти знаєш що буде,
з якими журитись не горе.
Мене надихають світанки,
роса під ногами і хмари,
мене надихає минуле,
якого не може статись.
Мене надихає небо,
літак, що летить так далеко…
повітряна кулька чи пташка,
і безліч дрібниць навколо.
Є тещо мене лякає,
і погляд тоді я ховаю,
якби надихнутись майбутнім,
щоб потім не краяти рани.
<br>Ганна Попова