А, якось, ти згадаєш особисте,
Все те, що трапилося до…
Весь шлях, який пройшов тернистий,
А потім, ніби прірва, саме дно.
Ти намагався бути правильним і цінним,
Знайомих та всіх друзів виручав…
Залишився один і винний,
Тебе весь Світ ногами затоптав!
Піднявся, усіх друзів пересіяв,
Побачив справжні лиця: сумно, жах..
Як лава жерла душу попалила,
То був екзамен,- потім знову змах…
Тепер ти мудрий, мало що здивує,
Адже побачив саме людське
дно.
Та серце твоє душу чує,
Не зачерствіло – так було данО!
Так, пригадаєш, якось, особисте
І з посмішкою, навіть, без здригань,
Наше життя – нанизане намисто,
Непройдені дороги до впізнань.
ND💗<br>Надія Холод (ND)
