Вірш

Себе згадав… Зовсім дитина…
Стара хата, отчий поріг…
Запахло чаєм із ожини…
І що спека мати з вишнями пиріг…
І як вони з Вітьком й Артемом
"Войнушки" грали у саду,
Жартували:буде війна – підемо,
Ти снайпером, я пілотом буду…
Казала мати, черешня водила нівроку,
Не раз годувала ягодами їх, дітей…
Нема Вітька, Артема ранило осколком
І стогін вирвався з грудей…
О, ця весна двадцять другого року…
Будьте ви прокляті вороги!!!
Його друзів повбивали орки.
І він у двадцять… без ноги…
<br>Лана Дармограй