Мама в окупації

Не можу бачити я маму,
Не можу пригорнути,
Життя розірване на
драму,
Війна скувала пути.
Там окупанти,там чужі
Ввірвалися до хати,
Вона старенька і в нузі,
Про неї треба дбати.
Не розуміє де ми є,
Чому не приїжджаємо.
Лиш просить сина:
,,Позови!",
Ми їй потрібні, знаємо.
Наразі ми не маєм змоги,
І серце розривається.
Рахуєм дні до перемоги,
А чи вона втримається.
Вона живе в своєму
світі,
Деменція скувала мізк.
Лише обнявши десь
на миті,
Могла здобути слова
зміст.
Існує мама,мов билина,
Не можу обійняти.
Нема дороги до
хатини,
Нема вже сил страждати.<br>Тетяна Лазарєва