За тонким шаром срібла й ртуті
Ховається подвійний світ.
Там дні, в минулому закуті,
Лишають свій холодний слід.
Дивлюсь у дзеркало і бачу —
Не просто профіль чи лице,
А неприховану невдачу
І біль, що серце запече.
За амальгамою крихкою
Живе мій образний двійник.
Моєю плаче він сльозою,
Але кричати вже відвик.
Всі таємниці, сни і втому
Там амальгама береже —
Не розповість вона нікому
Те, що віджило і чуже.
Відчуєш холод тої грані,
Лиш пальцем доторкнись до скла —
Згасають спогади останні
І розсипаються дотла.
Шукаєм відображень гаму.
Ми всі — розбиті дзеркала.
Вдаряємось об амальгаму,
Щоб змити тугу із чола…
22 травня 2026 р.
