Та жінка із вересня -41 го….
Зітхнула…Зібрала швиденько всі цінності,
В хустину поклала , щоб легше знайти:
Каблучку, свій паспорт, менору і дрейдл,
Альбоми два старих – фото сімʼї .
Тримаючи міцно за руку дитинку,
Упевненим кроком бруківкою йшла:
«Сказали ж в обʼяві, що будуть розстріляні
Усі, хто не прийдуть о восьмій, зрання».
Прийшла… Прямо в натовп.
Навкруги поліцаї.
І німці озброєні…
Людям кричать:
"Йти пішки до поїзда !",
"Schneller juden schneller!”,
Кийками лупцюють , вівчарки ричать.
Ворота залізні цвинтаря давнього
Відкриті для тисяч нещасних людей,
Стоять з автоматами німці приставами,
Сортуючи натовп на «баб» і дітей.
Усіх роздягли та до яру погнали,
Що з назвою «Бабин» могилою став.
І краще було б померти ще в травні,
Аніж опинитись у кривавого рва…
Земля памʼятає їх шепіт і стогін,
А голос їх крові волає з глибин
« Не забувайте про цю катастрофу!
Вшануйте нас, людство ! І не повторіть!».
Анна Куницька
