Там, так десь там на сході, гинуть та гинули наші герої,
Поміж вистрілів гармат, вони встигали боротись за життя, й любов.
За дітей, яких він, ще має виховувати,
За дружину, яку він, ще має вберегти,
За волю, волю своєї країни, за яку він там, на Донбасі ледь не гине.
Люди за істинну свою мету, готові нищити й вбивати,
За ціль, яку хочуть досягти, готові все на шляху руйнувати.
Вбивають. Та вбивать, вони не хотіли,
Їх змушує жага, жага до первенства,
За яку ставлять на кін душі свої.
Вони хотіли б напевно, зараз сидіти десь вдома,
Та пити каву з улюбленої кружки,
Але їх змусили йти на поле бою,
І покидать усе, за що вони боролись з 14-го року.
Та вони боряться, боряться й не здаються,
Бо вони вірять у правосуддя,
Адже добро перемагає зло.
І вони боряться, чекаючи на нашу допомогу.
А ми…
А що ми, ми намагаємось докладати всі наші зусилля,
Щоб досягти нашої, спільної мети, перемоги,
Та побороть ката, за нашу незалежність,
За ту незалежність, яку ми здобули потом, кров'ю, та болю,
За яку ми боремося ще з за пам'ятних років,
Адже хтось був проти,
Десь там між канонадами,
Рятуються наші герої.
Та наш світ знову зламався,
Ми маємо бути новими інженерами нашого буття.
І рано чи пізно ми відбудуємо наші міста, І нас не так вже й просто зламати,
Ми будемо відстоювати нашу свободу, Нашу країну, і нашу історію…
А. Стожар
