Напився смачної крові,
Кружляю в просторі,
Спокійно, без мети.
Не встояти на лапках,
Хитаюсь в різні боки.
Такий веселий і простий,
Джзищання тремтить,
Старанно ховаю.
Соромно при інших,
Але вже не відмовлюсь
Від кисло-солодкої,
Приємної, тихої отрути.
Вона дедалі тихіше,
Замовкає всесвіт.
А в тілі дедалі гучніше,
Наче скоро вибухне
Невблаганна голова.
Відчуваю, згасаю…
Та нема шляху назад,
Очки щойно закриваю
Вище всіх взлітаю!
Не страшні ні мухобійки,
Ні квакучки, ні ліпучки.
Всесильний стаю у мить.
Мить втікає все швидше…
Щосили хочу наздогнати,
Знову простоту пізнати.
Та сил не лишається…
Досі тримаю надію,
Як треба, готовий втонути!
— Комаре, що ж ти робиш!
Вертаєшся туди, дурень.
А на смертному одрі,
Пошкодуєш про фінал.
— Знаєш, взагалі-то ні.
Страшно бачити кінець,
Та не гірше він за дні,
Де був при ясній голові.
Твої очки бачать, мені жаль,
Лиш за це щиро шкодую.
Не хотів тобі страждань,
Не хотів прямих звертань.
Та облиш мене нарешті,
Легше буде, без прощань.
…<br>Сон Назавжди
