Він ішов неквапною ходою
і наплічник, наче автомат,
втомлено підтримував рукою
демобілізований солдат.
Він ішов – чужий для цього світу
без війни, без воен, без звитяг.
Переживши на війні два літа,
він постарів на ціле життя!
Бабці, діти граются на ґанку,
сміх веселий, музика здаля…
Оглядалися дівчата в парку
на його потертий камуфляж.
Він, неначе. ніс тягар провини,
шо не зміг відвести смерть чиюсь,
не зберігши свого побратима,
що накрив гранату у бою.
Він ішов здоровий, слава Богу,
лиш лубці лишилися від ран.
Як зумів наблизив перемогу –
двадцятидвохрічний ветеран!
В'ячеслав Семенко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
