Вірші про пори року: пейзажна лірика та краса природи

Малює осінь, прикрашає, Рудими стЕжками веде, Ніч прохолодою вкриває, День павутиною плете. Хитнулась гілка, впав листочок, А ось і другий, третій вслід, В знайомий берег звів горбочок В кущисте зілля між боліт. Де шелест верб понад водою, Між очеретів, осоки, Прикута тишею постою, Нові збираючи думки. Качки сполохали […]

В усі берези закохаюсь мовчки, В осінніх кленів, в осінь саму теж, У бур'яни в долинах і горбочки, В напівпусті городи поміж меж. Як кошеня, погладити б рукою, Руку ж її --- до себе на плече, Я біля тебе, осене, постОю, Не холодно де, а ні гарячЕ. Дозволю […]

Кудлатить вітер липи, клени, Підносить літо знов жару, Усе споганило зелене, Тепер виглЯдає грозу. Та ж тут, як тут, гуркоче громом, Спочатку блискавка-стріла, Ось-ось вже пІде літо з дому, Не докучатиме жара. 29.08.2025. Ганна Зубко

Підняв у небо білих чайок, Вмостив всіх лАстівок на дріт, Росою вмився літній ранок Та десь подався до боліт. Вітрець пробігся, зморщив хвилю, Не стримавсь сич, заговорив, Далеко в полі вже, за милю, Комбайн пшеницею бродив. Жарою дихав день, літали В бік річки зрідка боцюни, А верби тінню […]

Плететься сутінками вечір, Тихо спускаючись згори, Крадеться холод поза плечі, У ніч збираючись зайти. Земля осінню стрІла пору, До неба тягнуться пташки, Спадає листя вже додолу, У іншім кольорі стежки. Посміливішав уже вітер, Хміль, червоніючи вже, плівсь, У міру сонце стало гріти, Туман до осені вселивсь. 26.08.2025. Ганна […]

Сумна вишня стоїть під серпневим дощем, Сумне поряд усе та довкола, Доточилося літо іще одним днем Та помітно вже посмішка квола Бо тих днів, наче пальців однієї руки, Покидає тепло і лелеки, Все сумує, не хоче від нього іти, Хоч лякалося літньої спеки. Раннім яблуком пахне, пахне хліб […]

Пахне осінню сад, хоча серпень в дворі Та троянди квітують невпинно, Хоча падає град і гудуть комарі --- Уже посмішку осені видно. Пахне осінню луг і верба край води, Вже насіння десь вітер розсіяв, Рука, бачу, в руці, знову ми --- я і ти, Подих осені спогад навіяв. […]

Ось і літо пройшло, Щось лишило на згадку, Щось у когось взяло', Навело' десь порядки. Щось змінило та так, Що у душу запало, Що ростило в садах Не усе те зібрало. Було літо й нема, Сіє посмішку осінь, Зеленіє трава, Не міняється досі. ЛистопАдом сипне, І туманами зиркне, […]

СторОнюсь літа із-за спеки, У осінь рвуся, де дощі, Гніздо де кидають лелеки, Не докучають комарі. Трава там інша і калина, І клен мов золотом умивсь, У інших гронах горобина, Туман по-іншому стеливсь. Там свіжа, ніжна прохолода, А рОси жменями хоч пий, Там вся погода --- насолода, І […]

Осінній день узяв за руку Й повів, не кажучи куди, А чи у зустріч, чи в розлуку, Чи так стежиною пройти. Нехай веде в усе відразу, Й у вітер, в дощ, у листопАд, Густий туман іще закажу, Посеред ночі --- зорепад. 08.08.2025. Ганна Зубко

Нащо ти, спека, споганила літо? Воно було кращим, ніжнішим, повір, Вже вікна і двері всі, майже, відкрито, Все всюди у втомі, спустошений двір. Задуха у днях, у ночах поміж снами, Зник вітер, сховався, згадалась зима, Мороз як за щоки, за носа щипався, Та поза вікном завірюха гула. Зима […]

Відгримів день останній серпневий, Через справжню пройшовся грозу, Завтра осені, в день вересневий, НапишУ щось, словами сипну. ЛистопАд там у руки спіймаю, Здійму хвилю на річці веслом, Кличу осінь уже, підзиваю Календарним наступним числом. В її простір зайду, увіллЮся, У красу задивлЮся земну, Прохолоди уволю нап'юся, У долоню […]