Я бачу двох людей з оголеними нервами.
І їм не страшно оголити й душу.
Вони прозорі, як кришталь, що посланий із неба,
Крізь нього видно:
«Дію я з любові, а не через те, що мушу».
І кожен ніжний, бережний з тим другим,
Бо на собі відчув, що значить — рана.
Вони впізнались, бо шукали друга,
Щоб в унісон співати, зустрічаючи світанок.
18.03.2026<br>Оксана Шакун
