Вона стоїть на папері — велична й міцна,
А в реальності — шви розповзлися від гнилі.
Коли в кабінетах не бачать, що йде війна,
Бо рахують відкати в своєму безсиллі.
Держава без совісті — це порожня тюрма,
Де закон — то зашморг лише для простого.
Там, де в “еліти” серця і честі нема,
Там шукають прибуток у горі святого.
Ви кажете: «Разом!». Ви кажете: «Ми!»,
Та «ми» — це ті, хто в окопах і в полі.
А ви — це ті, хто за спинами й грішми,
Купує квитки від чужої недолі.
Ваша совість закрита у сейфах тугих,
Вона не болить, не пече, не тривожить.
Ви ловите бідних, ви ловите тих,
Хто вашу імперію брехні не розмножить.
За кожен комбайн, що лишився без рук,
За кожну дитину, що батька чекає, —
Ви платите сріблом крізь кров і крізь стук
Сердець, що за правду в бою затихають.
Держава — це ми. Це мозоль і шрам,
Це хліб на столі і життя на межі.
А ви в ній — лише тимчасовий хлам,
Що точить свій ніж на людському ножі.
Присяга для вас — це зручний маскарад,
Щоб зручніше було оббирати до нитки.
Та знайте: не вічний ваш ситий парад,
Народні прокляття — то важкі відбитки.
Держава воскресне, як випалять гній,
Як совість повернеться в кожну кімнату.
А поки ви чесність ховаєте в бій —
Ми будем писати про вашу розплату!
