Спить солдат.
Поволі догоряє свічка,
лиш дрижать метеликами вії.
Золота коса
і жовто–синя стрічка…
А на дворі вітер снігом віє.
Все пройшла —
і заборону військкомату,
всупереч сльозам в очах родини.
Як змогла
вона у руки зброю взяти,
дівчинка, недавно ще дитина!
Що вона
юнацьким серцем відчувала,
як в заграві грозового пекла
на плечах,
посеред вогняного шквалу,
рятувала хлопця з небезпеки?
Спить солдат,
вогкий бушлат і чорні берці,
камуфляж в зелених візерунках…
Зазвичай
ії біле плаття би до серця,
мешти на високих закаблуках!
По війні
іде дівчина крок за кроком,
затаївши страх, забувши втому.
Хай у сні
примариться їй мирний спокій
в маминих долонях біля дому.
Біль і гнів
переправляючи у силу,
піднялась вона над божевіллям!
…На війні
поки що спить дівчина мила,
дівчинка з далекого Поділля!
.
В'ячеслав Семенко
