Мов полотно — етюд із акварелей,
Або на парусині грубий шарж.
Ми пишем світ мазками несвідомо,
І часом це скидається на фарш.
То барви ллються сонцем крізь долоні,
То згасне світло — і пливуть мазки.
Ми ловим виставки десь на кордоні,
І маємо — неписані рядки.
Хтось вибирає золото і рами,
Хтось хрестиком зшиває пустоту.
А час стоїть за нашими плечами
І мовчки править кожну кривизну.
Та крізь штрихи — десь рвані і нерівні,
Проб’ється колір — впертий і живий.
І кожен рух, мов іній передсвітній,
На полотно напише відблиск свій.
Час плине — а ми рвемо ті картини,
Де сон і думка змішані в мазках,
І хоч місцями світяться глибини,
Та небо тоне в темних кольорах.
Ми стоїмо на порваних картинах,
Натягуємо нове полотно.
Мазок. І знов життя — нові етюди.
І сонце тихо ллється у вікно…
10 травня 2026 р.
