Здрастуй. Знову забагло –
День такий тяглий,
Я не витримав, написав.
Над багаттям мовчить небо спрагле,
Сонце за горизонт упало.
І у тиші оцій голубій
Увижається голос твій:
Так, багато мені вже мариться
І до серця тихо торкається
Розставання смуток-печаль…
Що ж вже зроблено?
Що планував – половину,
Соту долю – що треба.
Вибач, може я не про те,
Та, проте, це пусте,
А тепер
На щиті 220 ампер,
Ти навпроти у метушні,
М'яко тухнуть іскри вогнів,
"Я у вирі гублюсь почуттів" –
Тихо лине знайомий спів.
Що ті мрії? Знайомий політ:
Як завжди, переліт, недоліт,
Над палатками вітер стає,
Зовсім інші пісні подає:
Ніби випито чашу до дна,
Наче дружба не вічна у нас…
Дим перечить, з'їдаючи очі
Він своє нам уперто торочить:
"Дружба наша довічна,
І струна на двох не символічна,
І на двох кращих мрій не знайти…"
Чи це, може, не ти?
Дощ пройшов.
Це вже завтрашня вись.
Дві години.
Зникаєш? Дивись,
Раз у сотий прощаючись
І назад повертаючись,
Ти мене тихенько торкнись,
Розбуди мене серед сну
Через нашу спільну струну,
Щоб рожеві мрії знайти,
Якщо справді це – ти.
Якщо я – справді я, ти чекай,
Під малинову пісню нехай
Дощ умиє лице землі,
Хай курличуть ген-ген журавлі,
Бо безсмертні життя і любов –
Ми з'єднаємось знов.
* * *
Світліє. Зустрічаю новий день.
І скоро, через декілька годин,
Ти теж його зустрінеш
І усміхнешся сонцю і мені.
А я під пісню комарину,
Буцаючи повітря кулаками,
Гітари талію осину
Забаламучу нашими піснями…
А ти, поглянувши з вікна,
Обнімеш світ одним бажанням…
В мені прокинувсь сатана
І мучить, мучить спогаданням…
1979-2026
