Каприз Лапласа

Каприз Лапласа
Секундна стрілка — лезо гільйотини,
У ріку Геракліта впадає важкий мазут.
Ми — лише скрип іржавої машини,
Яку Лаплас поставив на терези тут.
Лови цю мить, поки вона не згасла,
Поки залізо не в’їлося в м’яку плоть.
В чаші Стуса — гіркий мед і гасло:
«Терпи, терпи — терпець тебе поборе, господь».
Але в шестернях — дисонанс і скрегіт,
Лиса гора здіймається з-під ребер вниз.
Ми не раби, ми — електронів бешкет,
У світі, де для Лапласа ми — каприз.
Злизуй цей мед, що пахне антрацитом,
Крізь чорний шум і атомний розпад.
Бути живим — це бути вщент розбитим,
І не дивитись, не дивитись назад.
Цимбалюк Валерій Олегович