Коли перо спиняє вічний рух,
То світ стихає, глухне все навколо.
І засинає мій упертий дух,
Замкнувши думку у трухляве коло.
Замерзле слово нидіє в тиші,
Чорнило в жилах, наче лід, холоне.
Пітьма черкає тіні по стіні
І тягне обриси в мої долоні.
Вона стирає обрії й міста,
Малює ніч на згарищі світанку.
І тільки німота стиска вуста,
Що не зродили слова до світанку.
Та варто іскрі спалахнуть рядком —
І скресне крига, темряву світ змінить.
Слова карбують кожен новий крок,
І навіть смерть мене вже не зупинить.
14 травня 2026 р.
