І кожну хвилину, що тане,
Вплітаю у сонний мотив.
Ліхтар у тумані постане —
Жовтаво-сірий розлив.
Я оду складаю, мов звіру,
Що ніччю чатує в кутах.
В очах моїх — крихта зневіри,
У горлі — запечений страх.
Долоні судомить від дрожі,
Викашлюю душу в пітьму.
Цей шепіт мій — виклик ворожий,
Бо тишу я ним обійму.
Твій образ — малюю німою,
А ти мене — як корабель,
Що дрейфує поміж самотою
І гострими іклами скель.<br>Макс Громов
