Не шукай це кохання в романах чи древніх листах,
Його назви немає у жодній із тисячі книг.
Воно не пульсує в гарячих, палких устах,
І не гасне під тиском довгих, років.
Це не спалах вогню, що лишає по собі дим,
І не тиха гавань, де хвилі лягають спокійно.
Це коли ти стаєш простором в її дущі, усім і нічим
А а вона тримає цей простір стабільним.
Ми не ділимо небо на двоє, ми самі як небосхил,
Де зірки проростають крізь шкіру, крізь доторки наших тіл.
Це кохання не потребує слів, магії чи надлюдської сили.
Бо воно звучить як тиша души, така сильна та незбагненна.
У світі немає правил для цього дивного дива:
Адже як можна пояснити те, що завдяки коханню людина щаслива.
Моя душа залюбки потопає в твоїй,
Без жодного страху, сумніву чи недовіри.
Це кохання загорілось зненацька й на завжди,
І ніхто потушити не сміє.
Ми з тобою поза, часом замкнули для двох наші сердця.
Десь там, де замість зими та розлуки, завжди буде казка, із гарним, счастливим кінцем.
Адже це наш вибір, та його ми не змінили ніколи🫶
<br>Воронов Владислав
