Де б та кров текла рікою,
Текла, червоніла…
Про що мати розказувала,
Про що говорила?
За давніх часів в Україні,
Від Чорного моря
До Києва славного —
Така наша доля,
Та слава козача.
Не терпимо, коли мати
Сумує та плаче,
Коли дарма сльози гіркі проливає,
Як водою чистою, дощовою,
Землю напуває.
Коли ордою чорною
По степах, байраках,
Пропащі душі плетуться —
На обід собакам…
Коли клюне аж у тім’я,
Півень у макітру —
І ми станем народом єдиним,
Один до одного —
Відновим довіру.
А до того — хата з краю,
Не хочем і знати,
Хто були ми, чиї діти,
І з якого краю.
Київ 08.04.2026 р.<br>Гигиняк Вячеслав
