Навпіл розірвані вітрила
і знову жодного рядка.
Поламаного неба брили
несе від берега ріка.
Під тягарем гріхів забутих,
які згадав і пережив,
серед снігів брудної смути
і нагромадження крижин.
Хоч дозріває він щорічно,
вода у забуття несе,
як у віршотворінні вічнім
прихований словами сенс.
Німотно у воді буремній
у руслі тане висота.
гуркоче у порі буденній
попід опорами моста…
Довільний переклад вірша Т. Венцлова.
В'ячеслав Семенко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
